Тема: Зірка Метзатюк. Зміст пригодницької повісті «Таємниця козацької шаблі».
Мета: Поглибити розуміння дітьми змісту твору; проаналізувати найяскравіші моменти; удосконалювати навички самостійної роботи з текстом.
Розвивати логічне зв’язне мовлення, виразне читання.
Виховувати патріотизм, повагу до історичного минулого.
Обладнання: портрет письменниці, портрети козаків, народні приказки, пісні, презентація до уроку.
Хід роботи
1. Актуалізація опорних знань учнів.
Робота в парах : яке слово пропущено у приказці? (Козак)
Що ви знаєте про козаків?
Козак з біди не заплаче.
Береженого бог береже, а козака шабля стереже.
Гляди, козаче, щоб татари сидячого не взяли.
Де козак, там і слава.
Дівка не без щастя, козак не без долі.
Козак із пригорщі нап'ється, а з долоні пообіда.
Козак не боїться ні тучі, ні грому.
Козак хороший, та нема грошей!
Коли козак у полі, то він на волі.
Терпи, козак, отаманом будеш.
То не козак, що отаманом не думає бути.
Хліб та вода — то козацька їда.
Щирий козак ззаду не нападає.
Що там холод, коли козак молод!
Як кущ розів'ється, то й козак розживеться.
ВЧ. Складемо інформаційне гроно навколо ілюстрації«Український козак», а під час уроку будемо доповнювати його.
Оголошення теми, мети завдань уроку.
Розкажіть про Зірку Метзатюк
Розповіді учнів про письменницю за довідковою інформацією.
Мензатюк Зірка Захаріївна (1954), українська дитяча письменниця
Зірка Мензатюк (1954, Київ) закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працювала журналістом. Член Національної Спілки письменників України (з 1995 р). З 1997 р. веде в дитячому журналі «Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника». З 2004 року автор рубрики про святині України в освітній радіопередачі для школярів «АБЦ» Національного радіо. Її твори публікувалися у США, Словаччині і Польщі.Писати вірші і друкуватися в районній і обласній газетах почала в шкільні роки(перший вірш був надрукований в 11 років).Друкувалася в газетах: «Літературна Україна», «Зірка», «Культура і життя», «Наша віра» таінших, а також журналах: «Соняшник», «Барвінок», «Малятко», «Дніпро», «Веселочка», «Паросток», «Дошкільне виховання», «Мамине сонечко», «Дзвіночок». В різні рокивела в дитячому журналі « Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника»,а також рубрики про святині України восвітній радіопередачі для школярів.
Відзнаки і нагороди
Літературна премія імені Наталі Забіли (2005); Премія Кабінету Міністрів України імені ЛесіУкраїнки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва (2007);ЛауреатМіжнародного літературного конкурсу в США (2002)
Книжка «Казочки-куцохвостики» здобула титул «Книжка року 2006» у номінації«Дитяче свято»;Третя премія Міжнародної київської виставки-ярмарку "Книжковийсвіт" (2006) в номінації «Найкраща дитяча книга».
Основні твори:
- «Тисяча парасольок» (1990) «Арніка» (1993) «Мільйон мільйонів сестричок» (1999)
- «Наші церкви: історія, дива, легенди» (2002) «Київські Казки» (2006)«Казочки-куцохвостики» (2006)
- «Таємниця козацької шаблі» (2006)
2. Організація роботи із змістом твору.
Щоб нагадати зміст твору, з’ясуємо, коли відбуваються описані у творі події?
Перегляньте відео фрагмент і продовжте переказувати твір.
1. Куди помандрувала патріотично налаштована сім’я? Для чого?
Як би ви приступили до пошуків?
Чому вирішили поїхати у Берестечко? Хто вперше вимовив цю назву?
- Малувато... Якщо вони взагалі є. Десь начебто знайдено шаблю. Але де? Замків на заході багато. Козацьких битв була сила-силенна. Це скільки треба спалити бензину, щоб об’їхати всі ті місця...
- Але найбільша з них – під Берестечком! Битва війська Богдана Хмельницького з поляками в червні 1651 року, — заявила Наталочка, гордо демонструючи свої знання з історії.
- Дитина каже правду, – підтримав її пан Богдан.
Мама схвально кивнула головою.
- Кожен порядний українець має побувати в Берестечку, – мовила вона. – Це ж якраз буде дев’ята п’ятниця після Великодня, роковини битви. З’їдуться люди з усіх усюд, може, хтось знатиме і про реліквію. Отже, вирішено: ми їдемо в Берестечко.
2. Перекажіть, що трапилось з Наталочкою на місті битви під Берестечком.
А Наталочка повільно пішла навкруг майдану, озираючись на всі боки. Тут було гарно! У зеленому вінку ясенів здіймалися дві церкви: старенька дерев’яна, в якій козаки молилися перед битвою, і велика церква-пам’ятник, змурована над останками загиблих. Ото перед нею й правили Службу Божу. Лився спів, густо курився ладан, м’який пахучий дим стелився довгими пасмами, огортав людей, дерева, і ті в ньому ставали інакшими, мовби нетутешніми. Дим клубочився, вогко торкав Наталочці лице – дим чи туман? Авжеж туман, білий, як молоко, і в ньому по груди стояло... козацьке військо. Вся похоловши, Наталочка збагнула, що вона якимсь дивом бачить саме ту трагічну п’ятницю ЗО червня 1651 року, третій день Берестецької битви. Туман осідав дрібними ряхтливими краплями на козацьких чубах- оселедцях, на відвологлих вусах, згори ледь проглядало сонце – розмите бліде кружальце, а попереду крився за білою заслоною польський стан, величезне 150-тисячне військо. Шляхта, посполите рушення, німецькі драгуни й рейтари. Король Ян Казимир зібрав, кого лиш міг, стягнув до Берестечка пів Європи, аби тільки здолати Хмельниччину, здолати повсталу Україну, цю рахманну, ласкаву, медом текучу землю, яка затято виборювала волю.
Козаків стояло менше: тисяч сто, і з ними татари. Хан чатував на коні, мов хижий орел- степовик. Супився, хмурився, йому не подобалась рутвяна, багниста долина, в якій груз- ли його верхівці, не подобалася затятість супротивників – легкої здобичі не буде, це він бачив надто добре.
Наталочка ковзнула поглядом по козацьких обличчях. Зосереджені, зухвалі, насмішкуваті. В очах виклик: наступайте, ляхи! Ми готові, нам іцо? Або волю добути, або дома не бути.
І ляхи рушили: могутньою хвилею рвонула вперед кіннота. Ревма ревли гармати, дзвеніли шаблі, іржали коні, дико скрикували звитяжці, сходячись у двобої. Скільки це тривало – годину, дві? Наталочка не знала; вже й туман розвіявся, уже й сонце припекло, а битва гримотіла, ніби земля розколювалась навпіл. Все далі, далі, далі врубувалася кіннота, пробивала тверді українські лави, вже прорвала таборові укріплення... Ні, спинилася... відходить. Вистояли козаки!
Натомість важко посунуло вперед праве крило польського війська. Зараз усе й станеться... Польська піхота поволі докотилася до орди, орда якось відразу подалася назад і чимраз стрімкіше відступала...
Татари тікали! “Зрада!” – прошелестіло козацькими лавами. З їхнього стану вискочив, мов іскра, вершник у дорогому вишневому жупані (Богдан Хмельницький – зрозуміла Наталочка) і, припавши до кінської гриви, помчав навперейми. За ним кинулись якийсь старшина і ще кілька козаків...
Вернися, гетьмане! Чи ти хочеш спинити вітер? Орду не завернеш, сам потрапиш у полон...
Та він летів безоглядно.
Переглянувши фрагмент, прослухавши пісню, опишіть козацький бій.
3. З ким знайомиться Наталочка далі? Чим зацікавила її розмова хлопчиків?
Словникова робота: хто такі пластуни?
Як допомогали пластуни Наталочці? Як це їх характеризує?
3. Яке видіння було в Наталочки? Знайдіть і прочитайте цей уривок тексту.
... Мрячило, мжичило, над головою клубочились важкі сірі хмари, і козаки теж немов посіріли серед непролазної поліської мокви. В таборі гриміли, рокотали литаври: довбиші водно били в обтягнуті шкірою срібні та мідні кітли. Недалеко від Наталочки важко чмокнуло в розкислу землю гарматне ядро, забризкавши болотом козаків, що сиділи під возом.
Пристрілялися, вражі діти, – байдуже відмітив старий запорожець, не виймаючи з рота погаслу люльку.
- Еге! Хочуть ляхи нас налякати. Притягли гармати аж зі Львова, ніби ми того дива не бачили, – казав зі смішком смаглявий козак, який видався Наталочці знайомим. Авжеж, це був той самісінький звитяжець, що снився їй усю ніч. Без сумніву він: юний, гінкий, з темними сміливими очима.
- А сотник Щур як пішов до поляків на перемови, то й не вертається, — знов обізвався старий. – Гладкий з Переяславцем вернулися, а Щур – ні... Продався, кажуть.
- Утік Щур! – тонко, як півень, вигукнув ще один козак. Його куций оселедець не сягав
вуха, певно, недавно заведений, та й одіж він мав ще селянську. – Сидимо обложені вже десятий день... Хмеля нема... Пляшівка розлилася... Затоплює табір... Пропадем ні за цапову душу! А життя одне!
- Та й Україна одна, пане брате, – тихо мовив чорнявий. – Не журися, виберемось. Богун виведе. Вже готові греблі для переправи.
- Що то за греблі! З возів, кожухів...
- Гей, молодче, не наганяй страху! Скиглиш, як баба... Не бійся, більше разу не помреш, – сердито обірвав його старий січовик. Тоді додав веселіше: – От і Богун їде.
Наталочка притьмом повернулася туди, звідки наростав кінський тупіт. На чолі чималого загону вершників до них наближався красень-полковник.
По ній ковзнув його швидкий розумний погляд, зблиснула кольчуга на широких грудях, війнув край киреї – мжичка покрила її, мов срібло, – і славетного воїна заслонили інші вершники. Загін помчав до Пляшівки захищати переправу, що мала ось-ось початися.
І раптом...
- От уже старшина тікає! – верескнув півнячий голос.
На нього оберталися розгублені обличчя, мовляв, що ж це, невже й собі рятуватися?
І враз десятки ніг кинулися до гребель. З рук падала зброя, похилилася й зникла в юрбі малинова корогва, хтось на бігу скидав гуню, хтось хапав іншого за поли, щоб самому протовпитися вперед...
- Стійте, іродові діти! – гримів голос старого запорожця. Чорнявий козак став до нього плече в плече, вихопивши з піхов шаблю, зупинилося ще кілька. Але інші наче поглухли. Паніка ширилась, мов вогонь по соломі.
Уявіть себе на місці бою. Що ви відчули, почули, побачили?
Які художні засоби використовує автор в уривку?
Які слова, вам запам’ятались найбільше?
Продовжте синонімічний ряд: Мрячило, мжичило…
Чи закінчились на цьому видіння дівчинки?
Кого з історичних осіб тут згадано?
Прочитайте довідку про Івана Богуна
Помер
| |
Приналежність
| |
Роки служби
| |
Звання
| |
Війни/битви
| |
5. Як дівчинка дізналася про шаблю?
... Їх стояло три сотні на пагорбі, що, мов острів, височів серед болота. Старого важко було впізнати: чуб розметався, сорочка розхристалася, очі палали, а шабля в руці мигтіла, як блискавка. Поляки насідали, козаки відбивалися, не відступаючи ні на крок. Та й не мали куди відступати. Мабуть, бій тривав давно, козаки поморилися, декотрі були поранені, проте в очах світилося все те ж тверде завзяття. Наталочка помітила, що за боєм невідривно стежив якийсь вельможний чоловік у коштовних латах. Він щось сказав одному з своїх наближених, і той, пересилюючи дзенькіт шабель, закричав до козаків:
- Панове запорожці! Ясновельможний король Ян Казимир подивований вашою відвагою, – (“Так то сам король!” – збагнула Наталочка). – Він помилує вас, якщо складете зброю. Він візьме вас на службу за високу плату!
Між козаками пішов якийсь рух.
“Невже здаються?” – не то злякалася, не то зраділа дівчинка, але раптом збагнула, що вони робили: з-за поясів та з глибоких кишень своїх безкраїх шароварів діставали гроші і зневажливо, широким жестом сівачів кидали їх у твань.
- Срібло-злото – то болото, – гукнув сивий січовик. – Вибачай, королю, але нам не потрібна твоя ласка. Лицарська смерть козакові дорожча.
На долоні чорнявого козака серед дрібних монет блиснув срібний перстеник, козак на хвильку його затримав, певно, згадав ту русяву, карооку, для якої придбав його, проте зсунув суворіше брови, і перстень плюснув у воду. Не носитиме його кароока, не діждеться свого козака.
- Слухай-но, пане-брате, – звернувся до чорнявого старий січовик. – Треба якось прорватися до Богуна і передати ось це, – він дістав з-за пазухи сяйливий малиновий згорток. Наталочка впізнала, що то: корогва, яку в паніці збили додолу. Отже, старий підняв і заховав її.
- А як поляжу разом із корогвою? – спитав козак, дбайливо ховаючи малиновий шовк.
- То хоч лишиться слава, що рятували її, – спокійно, ніби навіть байдуже мовив старий.
- Не випадає кидати бій...
- Стане ще для тебе боїв, – старий обняв чорнявого і легенько підштовхнув: – Іди.
Козак упав в очерет, мов качур: ані шелеснуло. “Чи не втопився?” – подумала Наталочка та тут же й заспокоїла сама себе: еге, такий утопиться! Вирветься, проб’ється до Богуна... Врешті, вона знала його долю.
Бій на острові довершувався. Козаків ставало все менше. Один за одним падали вбиті. Аж ось лишився єдиний січовик. Невже битиметься сам? Один проти цілого війська? Він озирнувся, метнувся до берега й ускочив у човен, прихований в очереті. Не сідаючи, відштовхнув його, виплив серед плеса; гордо взявшись у боки, окинув оком ворогів, мовляв, наступайте, чого ви баритесь. Король знову щось сказав своєму наближеному, той квапливо передав наказ. Поляки, брьохаючись у баговинні, оточили озерце, серед якого плавав козак, та не могли здолати героя. Він сік їх, як капусту, він сміявся їм в очі, рани йому не шкодили, кулі його не брали, смерть боялася підступити до такого несусвітного зухвальця. Вже й шабля не витримала, переламалася навпіл, то він відбивався веслом. Троє насідало на нього спереду, якийсь мазур закрався ззаду, націлився в плечі списом...
Наталочка затулила очі. Почула, як радісно заґелґотали поляки... Човен плавав порожній. Зиркнула на короля – той роздратовано відвернувся й пішов геть. Ти не радієш, королю? Ти ж переміг!
І враз вона збагнула. Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!
4. Підсумок уроку.
6. Що збагнула Наталка, про козаків?
7. Що ви дізнались нового із твору про козаків?
8. Чому сьогодні варто продовжити досліджувати козацьке життя?
9. Щоб ви хотіли дізнатись більше про згадані у творі історичні моменти?
5. Домашнє завдання.
1 група козацька зброя.
2 група карта подорожі Руснаків.
3. група Тараканівський форт під Дубно
4. група замок у Дубні.
5 група замок-палац у Підгірці,
6 група Олеський замок
7 група фортеця у Кам'янці-Подільському
8 група Хотинська фортеця
9 група Козацькі Могили у Берестечку
Немає коментарів:
Дописати коментар